ПАЦІЄНТ (лат. patiens — терплячий, страждаючий) — фізична особа, яка отримує медичну допомогу (профілактичну, діагностичну, лікувальну), або піддається медико-біологічним дослідженням (клінічним випробуванням), або є донором крові чи певного органа при трансплантації тощо. П. — поширене, але не стале поняття і потребує подальшого уточнення. У фармації більш широко використовують терміни: відвідувач, споживач, хворий; значно рідше — П. (у разі, коли людина застосовує ЛП). П. відіграє важливу роль у трикутнику лікар — фармацевт — П. як багатогранний людський фактор. Зі зміною пріоритетів суспільства змінюється і П., який в ринкових умовах, де пропонується великий обсяг послуг, стає більш розбірливим і вимогливим. Відвідуючи медичні установи, П. зазвичай бажає спілкуватися з фахівцями, що мають високий рівень професійних знань і певний практичний досвід, що дозволяє правильно оцінити його проблеми, виявити індивідуальні особливості, підтримати морально і духовно та надати необхідну допомогу. З цим повинні рахуватися фахівці, налаштовуючи свої відносини з П. Багатопланові стосунки фахівців з П. тісно пов’язані з соціальним змістом медицини та фармації правилами професійної деонтології та етики (див. Деонтологія, Етика), які відбивають норми поведінки фахівців, та П., спрямовані на підвищення ефективності медичної та фармацевтичної допомоги, створення належних умов для збереження та зміцнення здоров’я П., а отже, і здоров’я всіх членів суспільства.
Певні права та обов’язки П. сформульовані в Міжнародному кодексі медичної етики (1949), Лісабонській декларації відносно прав пацієнта (1981), Положенні про захист прав і конфіденційності пацієнта (1993), Етичному кодексі фармацевтів (1997) та інших міжнародних правових актах. В Україні вони регламентуються Основами законодавства України про охорону здоров’я (1992), законами «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» (1994), «Про лікарські засоби» (1996), «Про захист населення від інфекційних хвороб» (2000), «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» (1995), «Про донорство крові та її компонентів» (1995) та ін. Права П. поділяють на загальні та спеціальні. Загальні права — це: вибір безрецептурних ліків, вибір лікаря і лікувально-профілактичного закладу; безоплатна медична допомога (у межах гарантованого мінімуму); інформація про стан свого здоров’я і можливий ризик при застосуванні ЛП та методів лікування; надання добровільної згоди на медичне втручання або на їх відмову; на якісні ліки; відмову від лікування (крім випадків, коли хвороба П. становить соціальну небезпеку); гуманне ставлення з боку медичного та фармацевтичного персоналу; відшкодування збитків, заподіяних неналежним лікуванням; допуск до П. адвоката; звернення зі скаргою до керівника медичного закладу, асоціації, суду, в т.ч. міжнародного суду для захисту своїх прав. До спеціальних прав П. належать: право на спеціальні заходи соціального захисту при проведенні медичного втручання, медичне забезпечення репродуктивної функції, штучне запліднення, стерилізація, трансплантація органів і тканин, зміна статі та інші спеціальні види медичної допомоги. Відповідальність за неналежне виконання професійних обов’язків, недбайливе чи несумлінне ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для П., несуть медичні та фармацевтичні працівники (ст. 140 КК). Відповідальність передбачається при порушенні правил обігу наркотичних та психотропних ЛЗ та прекурсорів; проведення клінічних випробувань без письмової згоди П. або його законного представника, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки (ст. 141 КК), а також за умисне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК). Проте в стосунках фахівців з П. передбачаються не тільки професійне надання допомоги та чуйне ставлення, але й певна принциповість та професійна вимогливість. Отже, права П. — це стрижень, навколо якого повинна будуватись уся робота фахівців медичних та фармацевтичних установ.
Крім зазначення прав, П. має і низку обов’язків, які пов’язані: з дотриманням правил внутрішнього розпорядку медичного чи фармацевтичного закладу; виконанням вказівок та рекомендацій лікаря або фармацевта. П. повинен активно співпрацювати з фахівцями в питаннях власного одужання і сприяти цьому. Він зобов’язаний поважати права медичних і фармацевтичних працівників та інших П. і має певну відповідальність. Юридична відповідальність П. може бути порушена при заподіянні шкоди працівникам медичних та фармацевтичних установ чи іншим П., майну медичного закладу тощо. Залежно від виду правопорушення може застосовуватись адміністративна, кримінальна та цивільно-правова відповідальність.
Болотіна Н.Б. Пацієнт. В кн.: Юридична енциклопедія. — К., 2002. — Т. 4; Врачи, пациенты, общество. Права человека и профессиональная ответственность врача в документах международных организаций. — К., 1998; Загорий Г., Чертков Ю. Покупатели и мы. Как понять, что нужно клиенту // Еженедельник АПТЕКА. — 2007. — № 42 (613); Мнушко З.Н., Дихтярева Н.М., Чернобровая Н.В. и др. Фармацевтическая этика и деонтология. — Х., 2002.